1. З чого все почалося
Був звичайний шкільний урок біології. Все було як завжди, нічого особливого, за винятком однієї деталі: майже всі хлопці мого класу досліджували можливості свого організму – затримували дихання, хто скільки зможе, і заміряли це секундоміром.
Така ідея не прийшла в їхні голови, як колективне просвітління; це була спланована з мого боку акція. На той час я уже два роки серйозно займався легкою атлетикою в спортивній школі і практикував подібне не раз. Мій рекорд тоді був 2 хвилини і 30 секунд. Для однокласників це були космічні цифри, що своєю чергою сприяло пробудженню в них природного спортивного інтересу.
Вчитель біології не розгнівався на наші витівки, а мені запропонував підійти до нього після уроку. Тема нашої розмови згодом стала основною в моєму житті. Ми говорили про йогу! Григорій Григорович сказав, що я можу практикувати йогу і так вдосконалювати себе.
На наступний урок він приніс мені книгу, в якій були детально описані основні пранаями та деякі асани. Такі книги в той час були великою рідкістю, тому цю книгу я переписав у зошит. З пранаям, що були в цій книзі, почалися мої перші усвідомлені кроки у світ йоги. Але мої практики почались раніше. У 12 років я почав займатися бігом в спортивній школі. Тренування бігуна на середні та довгі дистанції – це хороша практика і справжня аскеза. Тоді я хотів стати видатним бігуном, хоча насправді вперед мене рухали сили, що прагнули самовдосконалення.
2. Важлива подія
Наступна важлива подія, яку варто згадати, трапилася в серпні 1989 року. Тоді мені якраз виповнилося 16 років. Нічого нібито і не трапилося, однак трапилося все, і ріка мого життя вийшла з берегів. Усвідомлення завжди приходить несподівано. До нього ніколи неможливо підготуватися чи спрогнозувати його. І, як нитка за голкою, так і за усвідомленням іде енергія, що починає перетворювати життя і притягувати як магніт все необхідне. У моєму випадку усвідомлення ввімкнуло потенційну приховану пам'ять мого минулого досвіду та мої самскари. Я став йогі, що відправився на пошуки Бога.
Нескінченно довгих два роки, наповнених болем і радістю, довелося пройти до того, коли те, що має трапитися, – трапилося. Мій палаючий розум отримав винагороду у вигляді свободи. Щось в мені на мить зупинилося, несподівано і неочікувано, хоча перед цим я мав декілька днів такої внутрішньої напруги, що здавалося, ніби ось-ось і я вибухну. Найкраще, що з нами трапляється, трапляється лише тоді, коли розум не втручається.
Потім ще нескінченно довгий рік був потрібен для того, щоб води ріки зустрілися з безмежними океанськими водами, щоб індивідуальне розчинилося в безкінечному, щоб те, що прийняло форму вернулося до первинного. Яким б не був довгим шлях, – він неодмінно приводить нас до мети, приводить до реалізації мети в собі. Мій шлях не був легкою прогулянкою. Хоч формально я і не мав вчителя, але зв'язок зі своїм Гуру відчував завжди. Я завжди відчував підтримку і потік любові з боку тих, кого я не знав, але постійно відчував присутність. З боку тих, кого я про себе називав Махатмами. В той період моїм вчителем було все, що траплялося на шляху.
3. Спорт і освіта
На другий день після першого тренування я ледве зліз з ліжка, а в школі по сходинках спускався вперед спиною; сильно боліли ноги і прес. Потім стало легше і я знову почимчикував на тренування. Через тиждень втягнувся і прийняв рішення стати серйозним бігуном.
Що спонукало мене на це? Адже особливими фізичними природними задатками я не виділявся, навіть навпаки – серед всіх хлопців у класі посідав почесне передостаннє місце. Якийсь поштовх з середини, що проявився як тверде рішення стати професійним бігуном, подібно криголаму, прокладав собі шлях. І ось мій намір та працелюбність дали свої плоди. Через три місяці тренувань, наприкінці навчального року, я посів друге місце в школі серед учнів моєї вікової категорії з бігу на 2 кілометри і потрапив у збірну школи. Слід зазначити, що тренувався я самостійно, а інформацію про те як слід правильно тренуватися, черпав з книги олімпійського чемпіона Миколи Озоліна "Шлях до вершини майстерності". Так тривало дев'ять місяців. Я уже перейшов у сьомий клас, однак тренувань не залишав, і навіть вів щоденник (про це я дізнався з книги) в якому ретельно записував все, що робив на тренуваннях. (За сімнадцять років тренувань таких щоденників у мене назбиралося доволі багато.)
Так от, через дев’ять місяців самостійних тренувань, коли я вже був у сьомому класі, відбулася перша зустріч з моїм тренером Сергієм Юрійовичем Чайкою (багато років згодом він прийме Дікшу і отримає ім’я Шива Шанкар). Сергій Юрійович став мені не тільки тренером, а й справжнім товаришем по життю.
Отже, спорт повністю взяв мене у свій полон. Я не пам'ятаю, щоб коли-небудь пропустив тренування. Менше ніж через рік, будучи вже у восьмому класі, я став чемпіоном області і виступив на чемпіонаті України. Це були дистанції 400 і 800 метрів, а на наступний рік, вже у віці 15 років, на дистанції 300 метрів з бар’єрами, виконав норматив першого дорослого розряду. За все своє спортивне життя в мене було багато стартів на різних дистанціях, однак останніх сім років своєї бігової кар’єри спеціалізувався в марафонському бігові, долаючи на тренуваннях десятки, сотні та тисячі кілометрів. За 2001 рік, для прикладу, я пробіг 7 тисяч кілометрів. Марафон – це серйозне випробовування тіла і психіки, тож і тренування повинні бути відповідними. Інколи за день пробігав від 40 до 60 кілометрів, та і за тиждень виходила немала цифра; час від часу було навіть більше, ніж 200 кілометрів (найбільше пробіг за тиждень 264 км).
Такі спортивні аскези є необхідними для того, хто хоче ввійти в число найсильніших бігунів світу. Тільки в моєму випадку спрацював інший намір і до числа найсильніших бігунів світу я не потрапив. Цей намір направляв мої енергії не на зовні, а всередину – до самопізнання і самореалізації, а спортивні тренування бігуна на довгі дистанції були хорошими йогівськими практиками, що загартовують тіло і розум, роблячи їх знаряддям духу і чудовим полігоном для шліфування сили волі. Без залучення цієї сили йогівські практики нічим не відрізняються від акробатики чи фітнесу, і будь-яка діяльність може перетворитися на йогу, якщо є правильна концентрація. Справжній йогин залишається йогином завжди, робить він практики чи ні. Йога – це однонаправлений потік свідомості і коли концентрація стає абсолютною, то відсутність практики є найвищою практикою.
Як не дивно, але перша моя освіта не пов'язана зі спортом. Я, навіть, маю диплом з відзнакою, хоча жодного дня не працював за спеціальністю. Проте диплом магістра фізичного виховання і спорту отримав написавши бакалаврську та магістерську роботи на тему йоги. Пропозиція продовжити навчання в аспірантурі і надалі викладати йогу у вузі, не знайшла в мені відгук. Я хотів бути вільним йогином, тому робота тренером з легкої атлетики, якщо не враховувати бюрократичні моменти, була для мене найбільш сприятливою. В загальному, як тренер, я маю 20 років досвіду роботи з підлітками і дорослими спортсменами.
Спортивна сторінка мого життя, яка тривала майже тридцять років, перегорнута. Спорт був для мене чудовою можливістю отримати неоціненний практичний і теоретичний досвід. Це була серйозна аскеза. І ні один кілометр тренувань не був даремним, все залишилося в мені, як кошти в банку на депозит.
4. Я стаю Йогі Іша
Між словами в реченні є проміжки. Між двома послідовними звуками також є проміжки. Між всім, що існує, є проміжки. Також між Гуру і учнем є проміжок. Учень може бути безмежно відданим своєму Гуру, і це є прекрасні стосунки. Однак, учень може ввійти в проміжок між собою і своїм Гуру. В цьому проміжку немає Гуру і немає також і учня, в цьому проміжку присутня сама правда. Чи потрібен Гуру? Так! Він потрібен для того, щоб було двоє і проміжок між ними.
Довгий шлях долає людина крокуючи життям. Різні життєві ситуації то уповільнюють, то пришвидшують рух вперед, а нерідко буває так, що людина постійно рухається, ніби, по колу. Велика вдача зустріти на своєму шляху того, хто може бути для нас Гуру. Справжній Гуру – це не просто духовний вчитель, котрий дає нам знання і настанови, це невіддільна частинка нас самих, в присутності якої, розкривається наша природа. Для стосунків між учнем і Гуру не існує ні мовних, ні просторових бар'єрів. Найважливіше з того, що відбувається в цих стосунках завжди відбувається без допомоги слів. Адже найцінніші коштовні подарунки Гуру знаходяться не в межах компетенції ума. Тому найкраще, що можна зробити в присутності Гуру – ввійти з ним в резонанс, стати сприятливим до його потоків, і все, що потрібно, буде проявлятися само собою.
Неважливо, коли офіційно відбувається перша зустріч з Гуру, час в цих відносинах немає ніякого значення. Стосунки Учнь-Гуру знаходяться за межами розуму, за межами часу і простору, і коли приходить щось, то ти починаєш розуміти, що ти з Гуру ніколи не зустрічався, тому що ніколи і не розлучався, бо Він і є ти сам. Є двоє і проміжок між ними, коли входиш в проміжок – двоє стають одним, а потім знову є двоє і проміжок між ними – так відбувається гра, що зветься лілла.
Свого Бабу я зустрів не в Індії, хоча він є індусом. Мій Гуру Пайлот Баба, постійно їздить по світу розповідаючи людям про йогу та допомагає їм на їхньому духовному шляху. Під час одного з приїздів до України я прийняв Гуру Дікшу від свого Баби і отримав ім'я – Йогі Іша.
5. Все залежить тільки від нас
Моє тіло – будинок в якому живе мій ум. Мій ум – будинок в якому живе моя суть.
Коли я дивлюся на зоряне небо, то наша планета здається крихітною комашкою в безмежних просторах Космосу. А коли дивлюся всередину себе, то Космос, ніби маленька рибина, що пірнула в океан, щезає у Великій Пустоті.
Самадхі існує постійно, незважаючи на то, входить в нього хтось чи виходить.
Ніхто нікого не вчить. Кожен вчиться сам. Ми тільки можемо поділитися власним досвідом і розказати про свій шлях. Знання можуть прийти звідки завгодно, але з середини приходить здатність засвоювати знання, і чи скористаємось ми ними, чи ні, залежить тільки від нас.
Практика йоги може повністю зцілити тіло, може укріпити ум і зробити життя щасливим, але щоб це трапилося потрібен намір. Необхідно мати відкрите серце, необхідно мати любов, і якщо є концентрація, якщо є намір, то все стає можливим. Справжній намір відкриває двері самадхі. Справжній намір приводить нас до Істини і до Господа.