Моє ім'я Йогі Іша. В 16 років я відправився на пошуки Бога. Я не людина релігії, але я пройшов крізь долину, котра називається релігія та пішов далі. Я робив релігійні обряди в храмах і наодинці. Ці обряди давали мені радість і насолоду, але я змушений був піти далі. Моєю релігією став гуманізм та свобода. Мій храм всередині мене. Для мене люди не поділяються на духовних та мирських. Границя, що розділяє мирське і духовне, давно перестала для мене існувати. Існує тільки Брахман.
З 12 років почав займатися спортом, а трохи пізніше й йога увійшла в моє життя. Дисципліна і сила волі, що необхідні для занять спортом (біг на середні та довгі дистанції, і врешті-решт – марафон), гарно поєднувалися з йогічними практиками; виснажливі тренування і регулярні виступи на змаганнях перетворили тіло на інструмент виховання духу. Однак йога стала чимось більшим, ніж захоплення, непомітно привівши до змін і трансформацій, а активне заняття спортом, які тривали сімнадцять років, стали ніби сходинкою на шляху до реалізації духовної природи. І уже, бувши загартованим регулярними практиками, зустрів свого Гуру Пайлота Бабаджі.
Задовго до занять спортом, ще з раннього дитинства, любив бавитися дідусевими музичними інструментами. А коли отримав гітару, то з її допомогою отримав можливість творити музичні образи. Йога і медитація почали робити свою справу, і гітара стала кораблем, на якому я відправлявся за скарбами, котрі знаходив, пірнаючи в глибини внутрішньої природи. Музика і слово, проявляючись за допомогою музичного інструменту, стали найкращою і природною можливістю донести, в першу чергу собі, послання з самого центру існування, з центру, де народжується любов і життя. Потреба в музиці втілилася у створенні та реалізації Шакті Оркестра.
Я практикую йогу з підліткового віку. Але я можу навіть нічого не практикувати і залишатися йогіном. Йога – це є мій стан, я відчуваю йогу в собі. Мій Гуру Пайлот Баба дав мені ім'я Йогі Іша, хоча я йому нічого про себе не розповідав.
Мій Гуру ззовні мене, також мій Гуру є і всередині мене. Між усім, що існує, є проміжки. Існую я і мій Гуру та проміжок між нами. В цьому проміжку немає Гуру й немає також і мене, в цьому проміжку присутня сама Правда.
Найкращим моїм вчителем був мій екзистенційний біль. Це постійно нагадувало мені про мою розділеність з Богом. Моя надчутливість до сприйняття світу не дозволяє мені забути про те, що я існую кожну секунду свого життя. Коли мені було 20 років, я запитував у людей, чи вони відчувають цей біль, то вони навіть не розуміли, про що я говорю. Біль завжди приводив мене до чогось. І коли це траплялося, то ширма, яка відділяла мене від Бога, привідкривалася, і я починав щось бачити.
Мій біль і мої пошуки Бога привели мене до музики. Моя музика стала моїм шляхом, вона стала невід’ємною частиною мене і моєї йоги. Через музику я найкраще можу сказати те, що стоїть за словами. Слово і звук стали моєю можливістю проявити Пульсацію Безкінечності. А Вона пульсує і стукає мені прямо в мозок.