МИСЛЕФОРМИ

 

Все, що є ми, виникає разом з нашими думками.

Своїми думками ми творимо світ.

(Шак'ямуні Будда)

1.

Зазирнувши за межу, я позбавив себе вибору.

Як кожна краплина в потоці досягне океану,

Так само вся наша природа – в досягненні Духу.

Скільки пливти до мети? ...Неважливо!

Важливо пам’ять тримати при со́бі,

Тоді кожен день – то майже прозріння

У те, що є завжди з тобою.

Ти знаєш початок. Ти знаєш кінець.

Але все ж таки...

Все ж таки продовжуєш бути в дорозі.

Це є незбагненна і найвища потреба:

Потреба бути у грі і бути собою.

 

2.

Щось нестерпно зсередини рветься назовні.

Чому вона так довго не йде, щоб зменшити мій біль?

Це як прокляття – знати наперед, чим закінчиться кожна історія.

Я знаю, що біль – мій друг, і великий вчитель.

Він – завжди правдивий.

Найкращий вчитель, який тільки може бути.

Я поклоняюсь Йому у різних формах і бачу в різних обличчях.

Він приходить, щоб спасти мене від загибелі і вказати дорогу.

Найкоротший шлях.

Шлях, на якому я стаю пустотним і наповненим одночасно.

Але ж чому так довго… так довго її нема?!

 

 3.

Не відпускай мене.

Чи вистачить нам місця на двох?

Не відпускай мене.

Чи є для двох в цьому світі притулок?

Чи є взагалі в цьому світі притулок?

Серце стривожене від незвичайного,

І кожен раз такого знайомого.

Я не знаю кращого, ніж пливти в потоці

Повз береги ілюзій до твоїх відкритих дверей.

Я знаю, ти чекала мене, виглядаючи,

Коли я блукав чужими дорогами.

Чого хотів я – притулку чи спокою?

Без тебе я в світі зібрав випадковості.

 

4.

Як описати це відчуття, я не знаю.

Можливо, – то крик, що іде зсередини.

Я спускаюсь у сон і наче з кімнати в кімнату

В відчинені двері, а мені – однаково;

Не бачу різниці між снами

З одного чи іншого боку дверей,

Хоч й різні картини,

Та фарби одні на однакових стінах.

А розум не хоче втрачати позицій.

Для нього – це смерть!

Це кінець усіх планів!

Це кінець всіх амбіцій!

І страх, по мені як по стінах

Художник малює знайомі картини.

Це все у мені –

То розум не хоче втрачати позицій!

 

 5.

Біль, як соковичавлювальний пристрій, давить з мене Амріту.

І я п’ю цей блаженно-солодко-гіркий нектар безсмертя.

***

Немає нічого чистого.

Немає нічого нечистого.

Немає знання, немає незнання.

Немає спасіння і також немає погибелі.

Немає просвітлення, також і невігластва.

Немає Те, що ми б могли назвати Богом,

І немає нічого, що не є Бог.

Немає доріг, по яких ідуть, і немає нічого,

Що не могло б бути дорогою.

І я іду дорогою, туди, де завжди знаходжуся.

На цьому шляху немає втрат і здобутків.

Немає нічого, що потрібно зробити,

І немає причин відмовлятися від дій.

Я не знаю Шіву без Джіви,

І я не знаю нічого, крім Калі.

___________________

Амріта* – нектар безсмертя;

Шіва* – космічна свідомість, трансцендентне;

Джіва* – жива істота;

Калі* – чиста трансцендентна Шакті;

Шакті* – космічне жіноче начало, космічна енергія, проявлений Всесвіт.

 

 

 6.

Священний біль пронизує все тіло,

Я бачу сни, хоча і не у сні.

Реальність у мені гартує свої сили,

Щоб я не бачив снів в яву, та й навіть уві сні.

 

Священний біль – то двері в небо!

То крик душі крізь товстий шар століть!

Хто вибере життя – тому померти треба,

Щоб бачити життя, а не життя як мить.

 

7.

Для когось музика – ремесло і професія.

Для когось – приємне заняття і хобі.

А є ще й такі, для кого вона – натхнення і творчість.

А що ж для мене вона значить?

Майже нічого і все одночасно.

Це є моє спілкування із Духом.

Це є мій квиток на літак до свободи.

Це є моя Сила!

Це є моя Шакті!

Це є мій Оркестр!

 

 8.

Люди заходять на черговій зупинці.

Я не поверну голови, щоб побачити їхні обличчя.

Так людно в салоні, а для мене завдання:

Я утримую погляд, не дивлюся навколо.

Чергова зупинка і знову завдання.

Але я не знаю, чи хтось бачив обличчя моє.

Не тому, що ніхто не дивився на мене,

Коли я утримував погляд при собі,

Коли не дививсь на людей, що були у салоні.

 

9.

А інколи я відчуваю себе таким покинутим.

І все, що робив у житті, немає ніякого значення, –

Крім одного.

В такі миті відчуваю неприв’язаність.

Тоді розум насолоджується відреченням і любов’ю –

Чистим і трансцендентним.

Тоді мій дух – як ядерна енергія.

 

 10.

Я – живий!

Я не знаю глобального плану Буття,

Я не хочу сансарного щастя,

Не прагну Нірвани.

 

Рай – як пекло,

Коли в Серці нема

ТО, що в травах росте,

Що собою наповнює храми.

 

Доторкнись до живої води,

До джерельної чистої правди;

Не потрібно дорогами більше іти

До мети, що знаходиться з нами.