СОНЦЕ, ХЛОПЧИК І ТРАВА

Те, що не вбиває нас, робить нас сильнішими.
(Фрідріх Вільгельм Ніцше)

Маленький Хлопчик заблукав вулицями великого міста. Відчуття неспокою і передчуття незвіданого заполонили його Серце. Світло маленькою цівочкою, пробивається в його розум. Він бачить людей на вулицях. «Люди живуть за правилами», – подумав спочатку Хлопчик, але, придивившись, помітив, що вони теж заблукали, тільки майстерно приховують це від самих себе і від інших. Серце стиснулося. Він відчув себе покинутим і самотнім. «Невже, невже життя приречене на те, щоб жити тут і тягнути на собі ношу власних потрібних «непотрібностей», навіть більше,  вдовольнятися цим жалюгідним смаком!» – думав він.

* * *

 Хлопчик вслуховувався в звуки міста, вдивлявся в його обличчя. Під ногами був порепаний асфальт. Звернувши увагу на тріщини в асфальті, він помітив, що то Трава пробиває собі шлях до Сонця. Хлопчик став на коліна і нахилився до Трави. Побачене вразило його: неймовірно, як така ніжна і тендітна рослинка може пробити твердий шар асфальту! Нахилившись ще нижче, він почув ніби шепіт. Вслухавшись, зрозумів – Трава розповідала йому свою історію кохання. Вона говорила йому про свою любов до Сонця, про любов, що дає сили для того, щоб розломити тверду природу асфальту. 

Почувши такі слова, серце Хлопчика затріпотіло мов крила птаха, що злітає вгору. Повіяло близьким і рідним. Чимдалі Трава розказувала йому, тим більше запалювалося світло в його свідомості. Трава говорила і говорила – та раптом, все стихло, все ніби зупинилося; зупинилося місто з його людьми та вулицями. Так, він побачив, що ніхто нікуди не рухається, що все є там, де воно завжди є. Хлопчик якимось дивним чином заглянув в середину себе і побачив цілий світ – разом з вулицями великого міста, в якому він заблукав. Враз, він збагнув, що заблукати не можливо в принципі.  Несподівано все навколо почало наповнюватися таємничим і м’яким світлом.

* * *

Маленький Хлопчик побачив Сонце!!!