Сторінка 10 із 13
Вірш IX
Ти зранку проснешся і ніби відчуєш,
Як ніжно торкнеться, або й поцілує,
Обгорне теплом і в душі відгукнеться,
Як подихом тихим тоненького суму.
І погляд проникне і не відвернеться,
Як розум покаже, що пам'ять ховає
Під покривом світу в відбитку очей.
І світло воскресне, як пам'ять покаже,
У вічному часі потоку води
Таємні слова і приховану славу
Нічим невідчутного плину ріки.
Як очі побачать, то серце заб'ється,
І ясно відчує дотик Руки,
Що все направляє, й ніхто не зіб'ється,
Не знаючи навіть, що треба іти.
То квітки польоту прихована сила,
То дотику ніжних її пелюстків,
Чарівних потоків тебе розбудила,
Цілунком своїм відтворивши потік.